Щодо надання медичної інформації

Чомусь досі виникає багато питань у медичних працівників, коли надходить запит або звернення щодо надання інформації про пацієнтів.

Щоб не лякатися посад і викладених у таких запитах або зверненнях статей законодавства, треба знати не тільки свої обов’язки, а і свої права.

Усе дуже просто. Розглянемо чинне законодавство стосовно надання медичної інформації.

Перший і основний Закон – Конституція України.

У статті 32 Конституції визначено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Другим відкриваємо Цивільний Кодекс України, а саме статтю 286, де зазначено, що фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Третій Закон, який медичні працівники повинні знати, це Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я».

Відповідно до статті 39¹ пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Також забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Відповідно до статті 40 цього закону, медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Також існує рішення Конституційного Суду України, яким було розтлумачено положення статей 32 та 34 Конституції і визначено, що інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її сім’ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною.

Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням у її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Четвертим розглянемо Закон України «Про інформацію».

Стаття 11 цього закону пояснює, що інформація про фізичну особу (персональні данні) – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до ст.11, не допускається збирання, зберігання, використання, та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Відповідно до статті 21, конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватись за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Є і такі запити та звернення, коли запитують інформацію про померлих.

Відносини щодо померлих врегульовані Законом України «Про поховання та похоронну справу».

Відповідно до статті 7, держава гарантує конфіденційність інформації про померлого.

Надання такої інформації здійснюється відповідно до Закону України «Про інформацію».

Виникає питання, так а кому і коли ж можна надавати інформацію про пацієнта?

Знов таки дивимось статтю 11 Закону «Про інформацію», відповідно до якої кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

До речі, Міністерство фінансів України під час здійснення повноважень з контролю за дотриманням бюджетного законодавства в частині моніторингу пенсій, допомог, субсидій, інших соціальних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних.

Стаття 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» вказує на обов’язок щодо надання медичної інформації, де пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров'я.

Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров'я дитини або підопічного.

Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя.

Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров'я або погіршити стан здоров'я батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров'я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими документами.

У разі смерті пацієнта члени його сім`ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при досліджені причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті.

Згідно зі статтею 44 Основ, при отриманні згоди на застосування нових методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, особі та (або) її законному представнику повинна бути надана інформація про цілі, методи, побічні ефекти, можливий ризик та очікувані результати.

Відповідно до пунктів 2 та 8 частини 1 статті 162 Кримінального процесуального кодексу України до охоронюваної законом таємниці, яка містиця в речах і документах, належать відомості, що можуть становити лікарську таємницю та персональні дані особи, шо знаходяться у її особистому володінні, або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних.
Відповідно до статті 163 КПК, слідчий суддя постоновляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, що належать до охоронюваної законом таємниці. Також слідчий суддя може дати розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів.

Отже, лише за наявності ухвали суду (слідчого судді) про тимчасовий доступп до речей і документів, що містять охоронювану законом таємницю, медичний заклад надає документи, які вказані в ухвалі суду.

Слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа може самостійно (під відповідний протокол) витребувати документи, що не становлять лікарської таємниці тощо, та які власник погодився надати добровільно.

Інколи надходить прохання від одного з батьків, щоб не надавали відомості про дитину іншому з батьків. 

У такому разі беремо Сімейний Кодекс і дивимось статтю 11, де зазначено, що батько і мати мають рівні права щодо своїх дітей.

"...клянусь:
зберігати лікарську таємницю, не використовувати її на шкоду людині"
("Про клятву лікаря" Указ Президента України від 15 червня 1992 року №349")

Не лякайтеся робити за законом!